«Ейфелеву вежу і міст закоханих у Венеції завжди знайдеться кому описати, а от… », – так написала відома українська письменниця Галина Пагутяк у своїй книзі подорожніх нарисів «Сентиментальні мандрівки Галичиною». Спробуймо і ми разом глянути на, здавалось-би, нічим не примітні об’єкти, які оточують тебе звідусіль у твоєму рідному місті…
Отож.
У центрі Калуша, на площі Героїв, обабіч роздоріжжя стоїть металевий телеграфний стовп, що, здається, не має нічого спільного із сьогоднішнім часом високих швидкостей і безбар’єрного інтернету. Але саме він – немов старий охоронець минулого – свідчить про іншу епоху, епоху періоду технологічної революції кінця XІX – початку XX століть, що ширилася цивілізованим світом. І Калуш в цьому зовсім не був винятком.
Цей стовп, встановлений в перші роки минулого сторіччя, був серцем телеграфної мережі міста. Достеменно не відомо коли почав працювати тут телеграф, але вже пізнавана світлина з площі Ринок 1906 року доводить, що Калуш вже тоді був на зв’язку! Телеграф був дієвим мостом між містами та країнами, який за допомогою азбуки Морзе передавав необхідну інформацію.
Можливо, це найдавніша інженерна споруда в Калуші, яка дивом збереглася до наших днів.
Спершу він був деревʼяним і заввишки метрів з десять. І тут варто згадати, що власне завдяки формі основної деревʼяної колоди цей стовп довгий час служив на центральній торговиці міста ще й елементом розваги для молоді на пущення (неділя перед великим постом): на певній висоті прив’язували міхи з різним крамом, а спритні молодики намагались видертись на стовпа та дістати звідтіля загадковий подарунок. А дівчата, звісно, весело за цим спостерігали, і деяким з них хлопці-залицяльники віддавали свої трофеї. Такий вчинок миттєво ставав приводом для особливої гордості обдарованої панянки та темою для обговорень на вечірніх посиденьках …
Згодом, з розвитком телеграфного і телефонного зв’язку, дерев’яний стовп замінили мереживними металевими конструкціями. Від нього лінії тягнулися до пошти, міської управи, повітового староства та інших соціально значущих об’єктів. У телеграфічному відділенні пошти запровадили безперервну роботу, щоб завжди з Калуша можна було б послати чи прийняти «телєґрАму» або подзвонити по «телЄфону».
А серед користувачів наших телеграфних ліній був і особисто Владика Андрей Шептицький! Багато містян довго згадували цю подію, яка трапилась у день освячення церкви Святого Михаїла в 1913 році. З центральної площі (власне від телеграфного орієнтира) вирушала урочиста процесія. Громада очікувала анонсований приїзд митрополита. Але хтось в юрбі виголосив, що щойно на пошті отримали телеграму від Владики, в якій йшлося про скасування його візиту до Калуша через непереборні обставини…
Андрей Шептицький телеграмою передав вітання урочистій громаді та своє благословення і молитви за успішне завершення будівництва храму, і окремо – кільком молодим парам, які хотіли побратися іспеціально очікували його приїзду, закликав їх молитися за «святість своєї майбутньої сім’ї».
А телеграф з кожним роком розширював свої можливості… Все більше ставало людей, які сміливо користувалися його послугами. Незмінним залишався телеграфний стовп у самісінькому старому центрі міста. Стабільно ця висока інженерна конструкція слугувала для людей найвідомішим місцем зустрічі «біля стовпа». А бувалі завсідники площі з посмішкою лагідно називали цей «п’ятачок» – «під порцеляновими філіжанками» («порцелянові філіжанки» – це спеціальні телеграфні ізолятори, які збереглися там до сьогодні).
Ну і насамкінець. Саме тут, де розташований телеграфний стовп, часто можна було зустріти вже легендарного Мирона Мандрика на прізвисько «Льондон», навколо якого юрбилися собаки в очікуванні традиційних гостинців.
