Їхні імена вже не з’являться у шкільних журналах, їхні малюнки не прикрасять стіни шкільних коридорів, їхні голоси не зазвучать на сценах і не пролунають у класах. Вони не встигли вирости, мріяти, вчитися і жити. Їхнє дитинство було обірване в одну мить — вибухом, уламком, пострілом, страхом.
Вони — діти війни. Не за своєю волею, не через помилку, не випадково, а через жорстокість, ненависть і злочини агресора.
Маленькі рученята, що тримали іграшку. Очі, сповнені світла, яке вже не побачать світанку. Серця, які билися у такт з серцями своїх матерів, зупинились… Назавжди.
Ми сьогодні не просто згадуємо. Ми відчуваємо біль, який ніколи не стане меншим. І водночас — ми тихо схиляємо голови в молитві. За кожного хлопчика і кожну дівчинку, які мали б жити.
Цей день — про мрії, що зависли в небі разом із димом від снарядів.
Це — день великої тиші. І великої пам’яті.
Ми ніколи не забудемо.
Ми маємо обов’язок — зберегти правду.
І збудувати Україну, в якій діти житимуть, а не гинутимуть.
Світла пам’ять маленьким янголам.
Ви в наших серцях — навіки!